35-ті роковини трагедії: сьогодні – День пам’яті про аварію на Чорнобильській АЕС

Чорнобильська аварія є найбільшою техногенною катастрофою за всю історію ядерної енергетики в світі.

Сьогодні – День Чорнобильської трагедії і Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій та катастроф. Кожного року 26 квітня Україна й увесь світ згадує Чорнобильську катастрофу.

Вибух на ЧАЕС: як усе було

Цього фатального дня рівно 35 років тому, у 1986 році, на Чорнобильській атомній електростанції вибухнув четвертий енергоблок. З різницею у дві секунди сталися два вибухи на четвертому реакторі Чорнобильської АЕС.

Декілька сотень працівників та пожежників намагалися загасити пожежу, що не припинялася багато днів. Унаслідок вибуху реактор був повністю зруйнований, а в атмосферу Землі вирвалася хмара радіоактивного пилу.

Щоб запобігти подальшим викидам радіоактивних матеріалів, наприкінці 1986 року четвертий реактор накрили спеціальним "саркофагом" і Чорнобильську АЕС знову ввели в експлуатацію. Однак великі пожежі у наступні декілька років спричинили зупинення спочатку другого, а потім і першого реактора. У 2000 році припинив працювати останній, 3-й реактор, і Чорнобильська АЕС повністю зупинилася.

У листопаді 2016 року над четвертим енергоблоком ЧАЕС почали встановлювати новий саркофаг, а у 2019 році його було введено в експлуатацію. 

Жертви та наслідки Чорнобильської трагедії

Аварія на Чорнобильській АЕС призвела до непоправних медичних, економічних і соціальних та гуманітарних наслідків.

У довкілля потрапила велика кількість радіоактивних речовин. Сумарна радіація ізотопів, викинутих у повітря, склала 50 мільйонів кюрі, що в 30-40 разів більше, ніж від вибуху бомби в Хіросімі у 1945 році.

© фото УНІАН

© фото УНІАН

Визначити масштаби трагедії та її впливу на здоров'я людей важко досі. Так, 30 співробітників АЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби в найближчі декілька місяців після дня аварії. Лише від раку, що розвинувся в результаті отриманої дози радіації, померли сотні тисяч людей.

Уже 35 років із моменту аварії на Чорнобильській атомній електростанції, але її наслідки залишаються предметом обговорення світової наукової спільноти. А навколо ЧАЕС створено 30-кілометрову зону відчуження.

День пам’яті Чорнобиля

26 квітня – є днем пам’яті про найбільшу техногенну катастрофу та вшанування героїзму персоналу ЧАЕС, пожежників, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які брали участь у ліквідації наслідків аварії.

У грудні 2016 року Генеральна асамблея ООН проголосила 26 квітня Міжнародним днем пам’яті про Чорнобильську катастрофу.

У день Чорнобильської трагедії в нашій країні зазвичай відбуваються пам’ятні заходи: покладання квітів, мітинги-реквієми й тематичні виставки. Також проходять зустрічі з учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, громадянами, які постраждали внаслідок катастрофи.

Відео. 26 квітня - ДЕНЬ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ

© фото УНІАН

© фото УНІАН

Визначити масштаби трагедії та її впливу на здоров'я людей важко досі. Так, 30 співробітників АЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби в найближчі декілька місяців після дня аварії. Лише від раку, що розвинувся в результаті отриманої дози радіації, померли сотні тисяч людей.Уже 35 років із моменту аварії на Чорнобильській атомній електростанції, але її наслідки залишаються предметом обговорення світової наукової спільноти. А навколо ЧАЕС створено 30-кілометрову зону відчуженнДень пам’яті Чорн26 квітня – є днем пам’яті про найбільшу техногенну катастрофу та вшанування героїзму персоналу ЧАЕС, пожежників, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які брали участь у ліквідації наслідків аварУ грудні 2016 року Генеральна асамблея ООН проголосила 26 квітня Міжнародним днем пам’яті про Чорнобильську катасУ день Чорнобильської трагедії в нашій країні зазвичай відбуваються пам’ятні заходи: покладання квітів, мітинги-реквієми й тематичні виставки. Також проходять зустрічі з учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, громадянами, які постраждали внаслідок катастрофи.

День Героїв Небесної Сотні

День Героїв Небесної Сотні — пам'ятний день, що відзначається в Україні 20 лютого на вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам'яті Героїв Небесної Сотні.

Пам'ятний день встановлено указом Президента України Петра Порошенка 11 лютого 2015 року з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу і стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року — лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України.^[1]

Спецзагоди з вогнепальною зброєю. Київ, 20 лютого 2014 року

Учасники подій у Києві переносять пораненого з поля бою. 20 лютого 2014 року

Цього дня 2014 року під час Єврореволюції на Інститутській вулиці у Києві силові підрозділи режиму Януковича розстрілювали протестувальників. Всього за день було до ста жертв, яких назвали «Небесною Сотнею». О 22:17 Верховна Рада прийняла постанову «Про засудження застосування насильства, яке призвело до загибелі мирних громадян України», низка представників влади заявили про перехід на бік народу. День 20 лютого став переломним у ході подій Революції гідності.

9 лютого-ДЕНЬ БЕЗПЕЧНОГО ІНТЕРНЕТУ.

День Соборності України

У п’ятницю, 22 січня, наша країна відзначає День Соборності України.

 

Саме 22 січня 1919 року було підписано Акт злуки Української народної республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в єдину українську державу, який увійшов в історію як «Акт Злуки».

Роком раніше — 22 грудня 1918 року — було підписано IV універсал УЦР, який проголосив повну незалежність УНР.

22 січня 1919 року на Софійській площі прозвучали такі слова:

«Віднині зливаються в одне віками відділені одна від одної частини України — Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна — в одну Велику Україну. Виповнилися відвічні мрії, для яких жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу…».

Офіційний державний статус День Соборності України отримав у 1999 році.

30 грудня 2011 року указом президента Віктора Януковича День соборності на офіційному рівні було скасовано, а замість нього встановлено День соборності і свободи України. Проте 13 листопада 2014 року указом президента України Петра Порошенка свято було відновлене.

Щороку 22 січня на вулицях Києва, Харкова, Львова та інших міст України можна побачити людей, які відзначають це свято. Живі ланцюги, які вони традиційно утворюють, символізують об'єднання країни.

Відео Українського інституту національної пам’яті до сторіччя Акту Злуки

Перше офіційне святкування Дня соборності України

22 січня 1939 року, вперше за 20 років було урочисто відзначено на офіційному рівні свято Соборності. Відбулося це в Карпатській Україні, у місті Хуст, на той час — автономній республіці Чехословаччині. Це був привід нагадати закарпатцям про волю, висловлену на з'їзді Всенародних зборів українських у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею в Києві.

Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація місцевого населення за участю 30 тис. людей, які з'їхалися до столиці Карпатської України з усіх куточків краю.

Живий ланцюг на честь Дня Соборності України у 1990 році

Ця акція стала однією з найяскравіших подій під час руху за відродження незалежної, соборної і демократичної України. Патріотичні сили у передчутті розпаду СРСР об'єдналися і 21 січня 1990 року організували живий ланцюг між Києвом та Львовом, як символ духовної єдності людей східних і західних земель України та існування єдиної, соборної України. Від 1 до 3 мільйонів людей, взявшись за руки, створили на дорогах і шосе безперервний ланцюг від Києва до Львова.

Одними з організаторів живого ланцюга виступили дисидент і колишній політв'язень Богдан Горинь та його брат Михайло.

«Ідея з’явилася після „ланцюга Злуки“, проведеного в республіках Балтії: Литві, Латвії та Естонії, який показав радянському режимові їхню єдність. Крім того, у вересні 1989 року з моєї ініціативи ми організували „ланцюг смутку“ у Львові, до 50-річчя введення радянських військ в Галичину», — розповів він в інтерв'ю Радіо Свобода.

Через рік і 11 місяців, 26 грудня 1991 року, Радянський Союз припинив своє існування, а Україна отримала довгоочікувану незалежність.

Відродження живих ланцюгів

В кінці 2000-х почала відроджуватися традиція створення живих ланцюгів, які символізують єдність України. У 2008 — 2011 роках у Києві такі ланцюги створювали на мосту Патона. Таким чином символічно об'єднували правий і лівий береги Дніпра. Найбільшого розмаху досягла акція 2011 року, коли на міст Патона прийшли понад 1000 людей. 22 січня 2011 року живий ланцюг також був створений у понад 20 містах України. А у Львові близько п’яти тисяч людей створили ланцюг від пам’ятника Тарасу Шевченку до пам’ятника Степану Бандері.

Репортаж Радіо Свобода про живий ланцюг на мосту Патона 22 січня 2019 року

29 листопада 2013 року в рамках Євромайдану відбувся живий ланцюг Україна-Європа, до кордону з ЄС. Довжина ланцюга 625 км, його утворили 520 тисяч людей.

У минулому, 2020 році, на честь Дня Соборності на мосту Патона утворили живий ланцюг з українськими прапорами.

1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом

 

Щорічно 1 грудня відзначається Всесвітній день боротьби зі СНІДом, який вперше був проголошений ВООЗ у 1988 році, а з 1996 року проводиться ЮНЕЙДС. Цей День встановлений з метою підвищення обізнаності про епідемію СНІДу, викликаної поширенням ВІЛ-інфекції, а також як день пам’яті жертв цього захворювання. Тема Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом у 2020 році: «Міжнародна солідарність, спільна відповідальність».

За даними ВООЗ, станом на кінець 2019 року в світі налічувалося 38 мільйонів людей, що живуть з ВІЛ-інфекцією. У 2019 році  від асоційованих з ВІЛ причин у всьому світі померло 690 000 людей та було зареєстровано 1,7 мільйона нових випадків ВІЛ-інфекції. Понад дві третини від загального числа людей, що живуть з ВІЛ, в світі проживають в Африканському регіоні ВООЗ (25,7 мільйона).  Станом на кінець 2019 року про свій ВІЛ-позитивний статус знали 81% людей, що живуть з ВІЛ; 67% з них отримували антиретровірусну терапію (АРТ), у 59% з них була досягнута супресія вірусу, що виключає ризик зараження інших людей.

За даними КНП ХОР «Обласний клінічний центр профілактики і боротьби зі СНІДом» за   період з   1987 року  по  01.10.2020 р.   в  Харківській області зареєстровано 11 068 ВІЛ-інфікованих громадян України та 67 іноземців (всього 11 135 осіб), в т.ч.  серед вперше зареєстрованих інфікованих в поточному році – 53 серопозитивні дитини (2019 р.- 53 дитини).  Переважний шлях зараження ВІЛ в цьому році становить парентеральний шлях через введення наркотичних речовин 46,6% (2019 р. – 35,1%), статевим шляхом інфікувалися 43,6% (2019 р.- 53,6%).

Діагноз  СНІД в   поточному   році  встановлено  144  хворим (2019 р. – 200). За 9 міс.

2020 року  померло 76 хворих на СНІД, в т.ч. від СНІДу – 47 осіб (2019 р.- 30 осіб).

Всього станом на 01.10.2020 р. під диспансерним наглядом в Харківській області  знаходяться 5 268 громадян України і 27 іноземців. Найбільш високі показники поширеності ВІЛ – інфекції в області спостерігаються в Лозівському районі – 333 особи, Балаклійському – 307 осіб, Харківському – 279 осіб, Куп’янському – 236 осіб.

За визначенням ВООЗ, до ключових груп населення, які мають підвищений ризик ВІЛ-інфікування у всіх країнах і регіонах відносяться: чоловіки, які мають статеві контакти з чоловіками; споживачі ін’єкційних наркотиків; особи, які перебувають у в’язницях та інших закладах закритого типу; працівники сфери сексуальних послуг та їх клієнти; трансгендери.

    Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) вражає імунну систему і послаблює захист від багатьох інфекцій і деяких типів раку. Вірус руйнує та послаблює функцію імунних клітин CD4, що поступово приводить до імунодефіциту.

    Ознаки та симптоми.  Симптоми ВІЛ варіюються в залежності від стадії інфекції.  З перших місяців люди з ВІЛ, як правило, найбільш заразні. Протягом декількох тижнів після інфікування ніяких симптомів може не з’являтися або може розвиватися грипоподібний стан, який супроводжується лихоманкою, головним болем, висипом або болем у горлі.  По мірі прогресування захворювання у інфікованої людини можуть з’являтися інші ознаки і симптоми, такі як збільшені лімфовузли, втрата ваги, лихоманка, діарея і кашель.

За відсутності лікування через 10-15 років у інфікованих людей розвивається остання стадія ВІЛ-інфекції – це синдром набутого імунодефіциту (СНІД). Для СНІДу характерен розвиток деяких видів раку, інфекцій або інших важких клінічних проявів хронічного характеру. СНІД-асоційованими захворюваннями є туберкульоз, криптококовий менінгіт, тяжкі бактеріальні інфекції, онкологічні захворювання, зокрема лімфоми і саркома Капоші.

Передача інфекції. ВІЛ може передаватися через рідини організму інфікованих людей, такі як кров, сперма, вагінальні виділення та грудне молоко. ВІЛ може передаватися: при незахищеному статевому акті з інфікованою людиною (вагінальному, анальному, дуже рідко оральному); при переливанні зараженої крові; при спільному застосуванні заражених голок, шприців, інших пристосувань для ін’єкцій; використання нестерильних хірургічних інструментів або інших гострих інструментів; від ВІЛ-інфікованої матері до дитини протягом вагітності, під час пологів або під час годування груддю. При звичайних повсякденних контактах, таких як поцілунки, обійми і потиск рук або при спільному користуванні особистими предметами і вживанні продуктів харчування або води передача інфекції не відбувається.

Важливо відзначити, що ВІЛ-позитивні особи з вірусною супресією, які отримують АРТ, не передають ВІЛ-інфекцію своїм сексуальним партнерам. Таким чином, ранній доступ до АРТ та надання підтримки для проведення цієї терапії мають вирішальне значення не тільки для поліпшення стану здоров’я людей з ВІЛ, але також для попередження передачі ВІЛ-інфекції.

Фактори ризику. Моделі поведінки і умови, що підвищують ризик зараження людей ВІЛ, включають: незахищений анальний або вагінальний статевий контакт; наявність іншої інфекції, що передається статевим шляхом, такої як сифіліс, герпес, хламідіоз, гонорея та бактеріальний вагіноз; спільне користування зараженими голками, шприцами та іншим  обладнанням при вживанні ін’єкційних наркотиків;  небезпечні ін’єкції, переливання крові, пересадки тканин, медичні процедури з використанням нестерильного інструментарію; випадкові травми від уколу голкою, в тому числі серед працівників охорони здоров’я.

Діагностика ВІЛ-інфекції грунтується на серологічних тестах, які виявляють наявність або відсутність антитіл до антигенів ВІЛ-1/2 і/або ВІЛ-p24. Антитіла до ВІЛ з’являються у 90-95% інфікованих впродовж 1 місяця після зараження, у 5-9% – через 6 місяців, у 0,5-1% –  в пізніші терміни.

Лікування. Ліків від ВІЛ-інфекції немає. Однак вірус можна контролювати і запобігати його передачі іншим людям завдяки ефективному лікуванню антиретровірусними препаратами (АРТ).  ВООЗ рекомендує призначати постійну АРТ всім людям, що живуть з ВІЛ, незалежно від числа клітин CD4 або стадії перебігу хвороби; ця рекомендація також стосується вагітних і годуючих груддю.

Профілактика. Ризик ВІЛ-інфікування можна знизити шляхом обмеження впливу чинників ризику: відмова від прийому ін’єкційних наркотиків, відмова від випадкових статевих контактів, використання механічних засобів контрацепції (презерватив), всі інвазивні маніпуляції (ін’єкції, проколювання вух, пірсингу та ін.) проводити стерильним інструментом; переривання передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитині можна здійснювати за умови, якщо і мати, і дитина отримують антиретровірусну терапію на стадіях, коли може статися інфікування.

28 листопада -День пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 рр.

 

25 листопада – Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства по відношенню до жінок

17 грудня 1999 року Генеральна Асамблея ООН оголосила 25 листопада Міжнародним днем боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок.
Ця дата була обрана в пам’ять про сестер Мірабал – політичних активісток, що в 1960 році були жорстоко вбиті за наказом домініканського диктатора Рафаеля Трухільо. Цей день також став символом світового визнання проблеми гендерного насилля.
В цей день уряди країн та міжнародні організації здійснюють заходи з метою підвищення інформованості суспільства щодо цієї проблеми. Жінки по всьому світу стають жертвами згвалтувань та зазнають побутового насилля, до того ж, маштаби та істинна природа такого насильства нерідко приховані.
Дуже важливо, щоб кожен з нас усвідомив, що насилля проти жінки – це не міф, а реальна проблема, від якої навіть сьогодні, у XXI сторіччі, потерпають українські жінки. Щороку близько 10000 жінок в Україні гине від домашнього насильства. Жінки у всьому світі потерпають від домашнього насильства більше, ніж від пограбувань та в автомобільних катастрофах, разом узятих. Ми маємо визнати, що проблема насилля в Україні все ще існує.
Україна як держава докладає зусиль, аби викорінити насильство в сім‘ї: ухвалено відповідний закон; країна приєдналася до кампанії ООН проти побутового насильства; започаткована загальнодержавна кампанія “Стоп-насильству”.
15 листопада 2001 року в Україні був прийнятий Закон «Про попередження насильства в сім’ї».
7 листопада 2011 року від імені України була підписана Конвенція Ради Європи про попередження та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством.

Символом проти всіх форм насильства над жінками є біла стрічка.

Незважаючи на прогрес в поліпшенні становища жінок, насильство проти жінок і дівчаток як і раніше процвітає в різних регіонах світу. Про це заявила Верховний комісар ООН з прав людини Наві Піллей напередодні Міжнародного дня боротьби за ліквідацію насильства проти жінок.
Як приклад, Наві Піллей навела історію про 14-річну Малалу Юсуфзай з Пакистану, яка активно виступала за здійснення права дівчаток на освіту і критикувала Талібан. За це вона була застрелена талібами дорогою зі школи.

За даними Місії ООН в Афганістані, тільки за перші шість місяців цього року, було скоєно 34 напади на школи, включаючи підпали, вбивства і залякування вчителів. Було зроблено, щонайменше, три спроби отруєння дівчаток-школярок.
Наві Піллей зазначила, що подібні посягання на право дівчаток ходити до школи відбуваються і в Африці, і на Близькому Сході, і в Європі, і в Латинській Америці.
Масштаби цієї проблеми дозволяють сміливо говорити про пандемію насильства. Саме тому глава ООН виступив з ініціативою запуску глобальної кампанії “Скажімо “ні” насильству над жінками!” і доручив її проведення зірці Голлівуду Ніколь Кідман.

Ніколь Кідман: Скажімо “ні” насильству над жінками!

“Необхідно діяти, тому що кожен день незліченна кількість жінок піддається нарузі і насильству вдома – там, де вони повинні почуватися в безпеці. Необхідно діяти, тому що систематичне сексуальне насильство під час збройних конфліктів перетворилося в жахливе знаряддя війни”, – заявив глава ООН.
27 жовтня 2008 року на стадіоні у сомалійському місті Кісмаю на очах у приблизно тисячі глядачів п’ятдесят чоловіків до смерті забили камінням 13-річну дівчинку Аїшу Ібрагім Дугулов. Її звинуватили в подружній зраді. А через два тижні в Афганістані таліби накинулися на компанію малолітніх учениць і плеснули в очі дівчаткам кислоту, щоб віднадити їх від школи. Ніколь Кідман вважає, що про це повинні знати всюди:
“Ми змогли дістатися до жителів різних куточків планети. У Мексиці одна з жертв домашнього насильства побачила нашу кампанію по телевізору і відразу ж зв’язалася з філією Фонду ООН в інтересах розвитку жінок. У Шотландії один молодий чоловік з Единбурга розмістив наші матеріали на своїй сторінці в Facebook. А поруч – свій вірш із закликом до всіх чоловіків Землі зробити все можливе для захисту жінок від насильства”.
В результаті жорстокого поводження та домашнього насильства, жінки втрачають довіру, самоповагу та, нажаль, в більшості випадків й життя.
Тому завдання суспільства по відношенню до жінок, які стали жертвами насильства, – вселити в них надію, що вихід є!