День Соборності України

У п’ятницю, 22 січня, наша країна відзначає День Соборності України.

 

Саме 22 січня 1919 року було підписано Акт злуки Української народної республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в єдину українську державу, який увійшов в історію як «Акт Злуки».

Роком раніше — 22 грудня 1918 року — було підписано IV універсал УЦР, який проголосив повну незалежність УНР.

22 січня 1919 року на Софійській площі прозвучали такі слова:

«Віднині зливаються в одне віками відділені одна від одної частини України — Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна — в одну Велику Україну. Виповнилися відвічні мрії, для яких жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу…».

Офіційний державний статус День Соборності України отримав у 1999 році.

30 грудня 2011 року указом президента Віктора Януковича День соборності на офіційному рівні було скасовано, а замість нього встановлено День соборності і свободи України. Проте 13 листопада 2014 року указом президента України Петра Порошенка свято було відновлене.

Щороку 22 січня на вулицях Києва, Харкова, Львова та інших міст України можна побачити людей, які відзначають це свято. Живі ланцюги, які вони традиційно утворюють, символізують об'єднання країни.

Відео Українського інституту національної пам’яті до сторіччя Акту Злуки

Перше офіційне святкування Дня соборності України

22 січня 1939 року, вперше за 20 років було урочисто відзначено на офіційному рівні свято Соборності. Відбулося це в Карпатській Україні, у місті Хуст, на той час — автономній республіці Чехословаччині. Це був привід нагадати закарпатцям про волю, висловлену на з'їзді Всенародних зборів українських у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею в Києві.

Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація місцевого населення за участю 30 тис. людей, які з'їхалися до столиці Карпатської України з усіх куточків краю.

Живий ланцюг на честь Дня Соборності України у 1990 році

Ця акція стала однією з найяскравіших подій під час руху за відродження незалежної, соборної і демократичної України. Патріотичні сили у передчутті розпаду СРСР об'єдналися і 21 січня 1990 року організували живий ланцюг між Києвом та Львовом, як символ духовної єдності людей східних і західних земель України та існування єдиної, соборної України. Від 1 до 3 мільйонів людей, взявшись за руки, створили на дорогах і шосе безперервний ланцюг від Києва до Львова.

Одними з організаторів живого ланцюга виступили дисидент і колишній політв'язень Богдан Горинь та його брат Михайло.

«Ідея з’явилася після „ланцюга Злуки“, проведеного в республіках Балтії: Литві, Латвії та Естонії, який показав радянському режимові їхню єдність. Крім того, у вересні 1989 року з моєї ініціативи ми організували „ланцюг смутку“ у Львові, до 50-річчя введення радянських військ в Галичину», — розповів він в інтерв'ю Радіо Свобода.

Через рік і 11 місяців, 26 грудня 1991 року, Радянський Союз припинив своє існування, а Україна отримала довгоочікувану незалежність.

Відродження живих ланцюгів

В кінці 2000-х почала відроджуватися традиція створення живих ланцюгів, які символізують єдність України. У 2008 — 2011 роках у Києві такі ланцюги створювали на мосту Патона. Таким чином символічно об'єднували правий і лівий береги Дніпра. Найбільшого розмаху досягла акція 2011 року, коли на міст Патона прийшли понад 1000 людей. 22 січня 2011 року живий ланцюг також був створений у понад 20 містах України. А у Львові близько п’яти тисяч людей створили ланцюг від пам’ятника Тарасу Шевченку до пам’ятника Степану Бандері.

Репортаж Радіо Свобода про живий ланцюг на мосту Патона 22 січня 2019 року

29 листопада 2013 року в рамках Євромайдану відбувся живий ланцюг Україна-Європа, до кордону з ЄС. Довжина ланцюга 625 км, його утворили 520 тисяч людей.

У минулому, 2020 році, на честь Дня Соборності на мосту Патона утворили живий ланцюг з українськими прапорами.

1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом

 

Щорічно 1 грудня відзначається Всесвітній день боротьби зі СНІДом, який вперше був проголошений ВООЗ у 1988 році, а з 1996 року проводиться ЮНЕЙДС. Цей День встановлений з метою підвищення обізнаності про епідемію СНІДу, викликаної поширенням ВІЛ-інфекції, а також як день пам’яті жертв цього захворювання. Тема Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом у 2020 році: «Міжнародна солідарність, спільна відповідальність».

За даними ВООЗ, станом на кінець 2019 року в світі налічувалося 38 мільйонів людей, що живуть з ВІЛ-інфекцією. У 2019 році  від асоційованих з ВІЛ причин у всьому світі померло 690 000 людей та було зареєстровано 1,7 мільйона нових випадків ВІЛ-інфекції. Понад дві третини від загального числа людей, що живуть з ВІЛ, в світі проживають в Африканському регіоні ВООЗ (25,7 мільйона).  Станом на кінець 2019 року про свій ВІЛ-позитивний статус знали 81% людей, що живуть з ВІЛ; 67% з них отримували антиретровірусну терапію (АРТ), у 59% з них була досягнута супресія вірусу, що виключає ризик зараження інших людей.

За даними КНП ХОР «Обласний клінічний центр профілактики і боротьби зі СНІДом» за   період з   1987 року  по  01.10.2020 р.   в  Харківській області зареєстровано 11 068 ВІЛ-інфікованих громадян України та 67 іноземців (всього 11 135 осіб), в т.ч.  серед вперше зареєстрованих інфікованих в поточному році – 53 серопозитивні дитини (2019 р.- 53 дитини).  Переважний шлях зараження ВІЛ в цьому році становить парентеральний шлях через введення наркотичних речовин 46,6% (2019 р. – 35,1%), статевим шляхом інфікувалися 43,6% (2019 р.- 53,6%).

Діагноз  СНІД в   поточному   році  встановлено  144  хворим (2019 р. – 200). За 9 міс.

2020 року  померло 76 хворих на СНІД, в т.ч. від СНІДу – 47 осіб (2019 р.- 30 осіб).

Всього станом на 01.10.2020 р. під диспансерним наглядом в Харківській області  знаходяться 5 268 громадян України і 27 іноземців. Найбільш високі показники поширеності ВІЛ – інфекції в області спостерігаються в Лозівському районі – 333 особи, Балаклійському – 307 осіб, Харківському – 279 осіб, Куп’янському – 236 осіб.

За визначенням ВООЗ, до ключових груп населення, які мають підвищений ризик ВІЛ-інфікування у всіх країнах і регіонах відносяться: чоловіки, які мають статеві контакти з чоловіками; споживачі ін’єкційних наркотиків; особи, які перебувають у в’язницях та інших закладах закритого типу; працівники сфери сексуальних послуг та їх клієнти; трансгендери.

    Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) вражає імунну систему і послаблює захист від багатьох інфекцій і деяких типів раку. Вірус руйнує та послаблює функцію імунних клітин CD4, що поступово приводить до імунодефіциту.

    Ознаки та симптоми.  Симптоми ВІЛ варіюються в залежності від стадії інфекції.  З перших місяців люди з ВІЛ, як правило, найбільш заразні. Протягом декількох тижнів після інфікування ніяких симптомів може не з’являтися або може розвиватися грипоподібний стан, який супроводжується лихоманкою, головним болем, висипом або болем у горлі.  По мірі прогресування захворювання у інфікованої людини можуть з’являтися інші ознаки і симптоми, такі як збільшені лімфовузли, втрата ваги, лихоманка, діарея і кашель.

За відсутності лікування через 10-15 років у інфікованих людей розвивається остання стадія ВІЛ-інфекції – це синдром набутого імунодефіциту (СНІД). Для СНІДу характерен розвиток деяких видів раку, інфекцій або інших важких клінічних проявів хронічного характеру. СНІД-асоційованими захворюваннями є туберкульоз, криптококовий менінгіт, тяжкі бактеріальні інфекції, онкологічні захворювання, зокрема лімфоми і саркома Капоші.

Передача інфекції. ВІЛ може передаватися через рідини організму інфікованих людей, такі як кров, сперма, вагінальні виділення та грудне молоко. ВІЛ може передаватися: при незахищеному статевому акті з інфікованою людиною (вагінальному, анальному, дуже рідко оральному); при переливанні зараженої крові; при спільному застосуванні заражених голок, шприців, інших пристосувань для ін’єкцій; використання нестерильних хірургічних інструментів або інших гострих інструментів; від ВІЛ-інфікованої матері до дитини протягом вагітності, під час пологів або під час годування груддю. При звичайних повсякденних контактах, таких як поцілунки, обійми і потиск рук або при спільному користуванні особистими предметами і вживанні продуктів харчування або води передача інфекції не відбувається.

Важливо відзначити, що ВІЛ-позитивні особи з вірусною супресією, які отримують АРТ, не передають ВІЛ-інфекцію своїм сексуальним партнерам. Таким чином, ранній доступ до АРТ та надання підтримки для проведення цієї терапії мають вирішальне значення не тільки для поліпшення стану здоров’я людей з ВІЛ, але також для попередження передачі ВІЛ-інфекції.

Фактори ризику. Моделі поведінки і умови, що підвищують ризик зараження людей ВІЛ, включають: незахищений анальний або вагінальний статевий контакт; наявність іншої інфекції, що передається статевим шляхом, такої як сифіліс, герпес, хламідіоз, гонорея та бактеріальний вагіноз; спільне користування зараженими голками, шприцами та іншим  обладнанням при вживанні ін’єкційних наркотиків;  небезпечні ін’єкції, переливання крові, пересадки тканин, медичні процедури з використанням нестерильного інструментарію; випадкові травми від уколу голкою, в тому числі серед працівників охорони здоров’я.

Діагностика ВІЛ-інфекції грунтується на серологічних тестах, які виявляють наявність або відсутність антитіл до антигенів ВІЛ-1/2 і/або ВІЛ-p24. Антитіла до ВІЛ з’являються у 90-95% інфікованих впродовж 1 місяця після зараження, у 5-9% – через 6 місяців, у 0,5-1% –  в пізніші терміни.

Лікування. Ліків від ВІЛ-інфекції немає. Однак вірус можна контролювати і запобігати його передачі іншим людям завдяки ефективному лікуванню антиретровірусними препаратами (АРТ).  ВООЗ рекомендує призначати постійну АРТ всім людям, що живуть з ВІЛ, незалежно від числа клітин CD4 або стадії перебігу хвороби; ця рекомендація також стосується вагітних і годуючих груддю.

Профілактика. Ризик ВІЛ-інфікування можна знизити шляхом обмеження впливу чинників ризику: відмова від прийому ін’єкційних наркотиків, відмова від випадкових статевих контактів, використання механічних засобів контрацепції (презерватив), всі інвазивні маніпуляції (ін’єкції, проколювання вух, пірсингу та ін.) проводити стерильним інструментом; переривання передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитині можна здійснювати за умови, якщо і мати, і дитина отримують антиретровірусну терапію на стадіях, коли може статися інфікування.

28 листопада -День пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 рр.

 

25 листопада – Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства по відношенню до жінок

17 грудня 1999 року Генеральна Асамблея ООН оголосила 25 листопада Міжнародним днем боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок.
Ця дата була обрана в пам’ять про сестер Мірабал – політичних активісток, що в 1960 році були жорстоко вбиті за наказом домініканського диктатора Рафаеля Трухільо. Цей день також став символом світового визнання проблеми гендерного насилля.
В цей день уряди країн та міжнародні організації здійснюють заходи з метою підвищення інформованості суспільства щодо цієї проблеми. Жінки по всьому світу стають жертвами згвалтувань та зазнають побутового насилля, до того ж, маштаби та істинна природа такого насильства нерідко приховані.
Дуже важливо, щоб кожен з нас усвідомив, що насилля проти жінки – це не міф, а реальна проблема, від якої навіть сьогодні, у XXI сторіччі, потерпають українські жінки. Щороку близько 10000 жінок в Україні гине від домашнього насильства. Жінки у всьому світі потерпають від домашнього насильства більше, ніж від пограбувань та в автомобільних катастрофах, разом узятих. Ми маємо визнати, що проблема насилля в Україні все ще існує.
Україна як держава докладає зусиль, аби викорінити насильство в сім‘ї: ухвалено відповідний закон; країна приєдналася до кампанії ООН проти побутового насильства; започаткована загальнодержавна кампанія “Стоп-насильству”.
15 листопада 2001 року в Україні був прийнятий Закон «Про попередження насильства в сім’ї».
7 листопада 2011 року від імені України була підписана Конвенція Ради Європи про попередження та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством.

Символом проти всіх форм насильства над жінками є біла стрічка.

Незважаючи на прогрес в поліпшенні становища жінок, насильство проти жінок і дівчаток як і раніше процвітає в різних регіонах світу. Про це заявила Верховний комісар ООН з прав людини Наві Піллей напередодні Міжнародного дня боротьби за ліквідацію насильства проти жінок.
Як приклад, Наві Піллей навела історію про 14-річну Малалу Юсуфзай з Пакистану, яка активно виступала за здійснення права дівчаток на освіту і критикувала Талібан. За це вона була застрелена талібами дорогою зі школи.

За даними Місії ООН в Афганістані, тільки за перші шість місяців цього року, було скоєно 34 напади на школи, включаючи підпали, вбивства і залякування вчителів. Було зроблено, щонайменше, три спроби отруєння дівчаток-школярок.
Наві Піллей зазначила, що подібні посягання на право дівчаток ходити до школи відбуваються і в Африці, і на Близькому Сході, і в Європі, і в Латинській Америці.
Масштаби цієї проблеми дозволяють сміливо говорити про пандемію насильства. Саме тому глава ООН виступив з ініціативою запуску глобальної кампанії “Скажімо “ні” насильству над жінками!” і доручив її проведення зірці Голлівуду Ніколь Кідман.

Ніколь Кідман: Скажімо “ні” насильству над жінками!

“Необхідно діяти, тому що кожен день незліченна кількість жінок піддається нарузі і насильству вдома – там, де вони повинні почуватися в безпеці. Необхідно діяти, тому що систематичне сексуальне насильство під час збройних конфліктів перетворилося в жахливе знаряддя війни”, – заявив глава ООН.
27 жовтня 2008 року на стадіоні у сомалійському місті Кісмаю на очах у приблизно тисячі глядачів п’ятдесят чоловіків до смерті забили камінням 13-річну дівчинку Аїшу Ібрагім Дугулов. Її звинуватили в подружній зраді. А через два тижні в Афганістані таліби накинулися на компанію малолітніх учениць і плеснули в очі дівчаткам кислоту, щоб віднадити їх від школи. Ніколь Кідман вважає, що про це повинні знати всюди:
“Ми змогли дістатися до жителів різних куточків планети. У Мексиці одна з жертв домашнього насильства побачила нашу кампанію по телевізору і відразу ж зв’язалася з філією Фонду ООН в інтересах розвитку жінок. У Шотландії один молодий чоловік з Единбурга розмістив наші матеріали на своїй сторінці в Facebook. А поруч – свій вірш із закликом до всіх чоловіків Землі зробити все можливе для захисту жінок від насильства”.
В результаті жорстокого поводження та домашнього насильства, жінки втрачають довіру, самоповагу та, нажаль, в більшості випадків й життя.
Тому завдання суспільства по відношенню до жінок, які стали жертвами насильства, – вселити в них надію, що вихід є!

День Гідності і Свободи

 

21 листопада - День Гідності та Свободи

21 листопада в Україні відзначається День Гідності та Свободи. Цього дня, з інтервалом у дев’ять років, розпочалися дві доленосні для сучасної України події: Помаранчева революція 2004-го та революція Гідності 2013-го. 

Під час президентських виборів 2004-го року здійнялися акції протесту. 

За попередніми результатами другого туру, оголошеними 21 листопада Центральною виборчою комісією, перемогу в президентських перегонах здобув Віктор Янукович. Масові та брутальні фальсифікації під час голосування та підрахунку голосів збурили українське суспільство. Прихильники опозиційного кандидата – Віктора Ющенка, 22 листопада вийшли на мітинги незгоди. Протестний рух охопив найбільші міста України, а центром став Майдан Незалежності у Києві. Внаслідок цих подій відбувся повторний другий тур президентських виборів за результатами якого переміг Ющенко.
У листопаді 2005 року новообраний Президент заснував свято – День Свободи.
У грудні 2011 року наступний Президент України Віктор Янукович скасував День Свободи і об’єднав його з Днем Соборності.

21 листопада 2013-го року на Майдані Незалежності у Києві розпочалася акція протесту проти рішення Кабінету Міністрів України призупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Спочатку зібралося декілька сотень, а вже 24 листопада – понад сто тисяч прихильників євроінтеграції.

Після того як 29 листопада на Євромайдані відбувся мітинг із закликом до відставки уряду та дострокових парламентських виборів, влада застосувала силу. 30 листопада вночі відбувся кривавий розгін майданівців. Стало зрозуміло, що країна рухається до  авторитаризму, засадничі принципи якого відчуло на собі українське суспільство: зневага до прав людини, корупція, свавілля правоохоронних органів, репресії проти незгідних. Протести перетворилися з проєвропейських на антиурядові та стали значно масштабнішими.  
18-20 лютого – в найтрагічніші дні Революції, сталися сутички в центрі Києва, підпалено Будинок профспілок, снайпери вбили понад 70 євромайданівців, які стали Героями Небесної сотні. 
Вночі на 22 лютого тодішній президент Янукович втік з України. Відбулися  позачергові президентські вибори, які засвідчили європейський вектор орієнтації. Україна вдруге отримала шанс для цивілізаційного вибору, демократії,  очищення від впливу тоталітарного, людиноненависницького  комуністичного минулого. 
На відміну від подій Помаранчевої революції, відстоювання власної гідності та свободи коштувало Україні багатьох життів патріотів.
13 листопада 2014 року Президент України Петро Порошенко підписав Указ «Про День Гідності та Свободи». Метою запровадження пам’ятної дати є утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, вшанування патріотизму й мужності громадян, які стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини, національних інтересів держави та її європейського вибору. 

ПРОТИДІЯ НАСИЛЛЮ

                                     

     

     Прояви насильства не завжди можна помітити . А інколи його ознаки складно побачити у власних стосунках. Тож поговоримо про різницю між насильством і конфліктом та як захистити себе від небезпечних ситуацій, і що робити у випадку, коли ви постраждали від насильства або стали його свідком.

    Що таке домашнє насильство? Насильство — це вторгнення до особистого простору людини, використання емоційної критики, маніпуляцій, фізичної сили, обмеження доступу іншої людини до будь-чого без її згоди. Основна ознака насильства, яка відрізняє його від конфлікту чи суперечок- свідоме бажання кривдника завдати шкоди.  Існує 4 види домашнього насильства: Фізичне, Сексуальне, Психологічне та Економічне.

    Отже, 

Фізичне насильство — навмисне завдання фізичної шкоди іншій людині. До ознак фізичного насильства належать: 

- Стусани, побої, удушення. 

- Обмеження пересування (коли людину зачиняють у квартирі, забороняють користуватися засобами зв’язку). Кривдник може мати потребу в ізоляції жертви від людей, а значить і від допомоги. Також доволі поширений приклад — поставити дитину в куток або зачинити її в кімнаті, щоб покарати.. 

- Навмисне позбавлення медичної допомоги. Коли людині відмовляють у допомозі лікаря. 

- Фізичне насильство як покарання, коли дитину лупцюють ременем або ляскають по сідницях. Це не способи виховання, а насильство. І їх не можна виправдати. 

Сексуальне насильство — це будь-які дії сексуального характеру без добровільної згоди. Йдеться про: 

- Примусовий статевий акт — зґвалтування.

- Сексуальні домагання або гарасмент, коли до людини торкаються (погладжують по сідницях, грудях, торкаються до статевих органів попри її бажання). 

- Маніпулювання та погрози для схиляння до сексу (якщо людині погрожують зброєю або словесно, також трапляється, що погрожують покинути, якщо партнер або партнерка не згодиться на секс). 

- примушування до перегляду порнографії, актів онанізму, демонстрація статевого акту.

 - постійні пропозиції надсилання оголених фотокарток у месенджерах і показ своїх інтимних зон іншій людині. 

Психологічне (або емоційне) насильство — це використання переваги з метою принизити та знецінити іншу людину. Насильством також є свідоме ігнорування потреб і почуттів тих членів сім'ї, які залежать від людини й потребують її догляду. Тобто дітей або людей старшого віку. Ознаки психологічного насильства: 

- Постійна образлива критика, маніпулювання, контроль над життям жертви. 

- Звинувачення, засудження, словесні образи. 

- Обзивання нецензурними словами, приниження.

 - Ігнорування як спосіб «покарання» (як серед дорослих, так і щодо дітей).

 - Покарання та погрози покарання, погрози життю та здоров'ю, заборона висловлювати власну думку, вільно пересуватися поза домом і спілкуватися з близькими. 

- Зняття з себе відповідальності за негативний вплив на психологічний стан жертви. 

- Відмова спілкуватися, аби змусити жертву почуватися винною, принизити її. 

- Ізолювання члена сім'ї від спілкування з друзями чи родиною, контроль над його спілкуванням через прочитання особистої пошти й повідомлень у соцмережах. 

- Знецінення людини, цілковитий контроль над усіма сферами її життя. 

Пропоную переглянути відео, яке добре ілюструє психологічне насильство: 

Економічне насильство — це позбавлення людини житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів, заборона працювати або навпаки примус працювати, нав’язування місця роботи або навчання, використання фінансової переваги. Економічне насильство — це й обмеження права людини працювати чи здобувати освіту. Або коли маніпуляціями, погрозами чи шантажем змушують зробити певний вибір щодо місця роботи або навчання. Наприклад, жінка змушує чоловіка працювати на трьох роботах попри його виснаженість і погрожує, що покине його та забере дитину, бо він не здатний забезпечувати родину.  Іноді домашнє насильство складно відрізнити від звичайного конфлікту. 

Можна перевірити себе, чи зможете ви правильно визначити ситуації, у яких застосовують насильство. Прочитайте приклади і з'ясуйте, чи є в них  прояв насильства. 

 1. Мама Івана хоче щоб він став лікарем, але юнака цікавить дизайн відеоігор. Мама щодня влаштовує сварки й називає бажання хлопця дурницями, а останнім часом почала наголошувати, що не буде допомагати Івану грошима, якщо він піде вчитися на дизайнера. (так, це прояв економічного та психологічного насильства: заборона обирати місце навчання та маніпулювання. Мама хлопця використовує фінансову перевагу над ним, а саме аргумент, що саме вона забезпечуватиме хлопця, поки він буде навчатися) 

2. 16-річна Анна силоміць зачиняє свого молодшого брата Михайла в кімнаті щотижня, коли до неї приходять друзі. Вона робить це, щоб Микола не заважав їй проводити час з друзями. (Це прояв фізичного насильства — обмеження пересування іншої людини. Старша сестра використовує фізичну перевагу, тобто власну силу.) 

3. Настя й Микола — одногрупники, вони зустрічаються. Останнім часом часто сваряться. Настя почала принижувати Миколу перед одногрупниками, обзивати його, розпускати плітки й казати, що вже знайшла собі іншого хлопця. (Так, це прояв психологічного насильства. Настя чинить умисні дії, щоб завдати шкоди репутації хлопця в групі. Одна з ознак насильства — спричинення шкоди іншій особі: фізичної, психологічної, нанесення шкоди через бездіяльність.) 

4. Віктор і Анна вже більше року разом. Після того, як вони вступили до університету, почали рідше бачитися. Віктор запідозрив Аню в зраді. Адже в неї з’явилося багато нових друзів серед одногрупників. Він постійно зчиняє сварки, обзиває дівчину образливими словами, а коли Аня не бачить, перевіряє її особисту переписку з іншими в соціальних мережах. (Це психологічне насильство. Віктор намагається контролювати дівчину. Він порушує право Анни на таємницю листування. А це одне з базових прав людини.) 

Отже, основні ознаки насильства: 

1. Використання фізичної, психологічної або фінансової переваги. 

2. Умисна й свідома дія. (насильницькі дії не можна виправдати, навіть якщо вони вчинені в стані алкогольного або наркотичного сп’яніння) 

3. Вчинення дії, щоб заподіяти шкоду. (фізичну, психологічну або фінансову, наприклад, спеціально позбавити грошей) 

4. Дія порушує права людини. Наприклад, принижує гідність, порушує право на таємницю листування чи телефонних розмов, право на працю й відпочинок тощо. Важливо знати ознаки насильства, щоб уміти відрізняти конфлікт від домашнього насильства. У випадку конфлікту ми можемо завдати людині випадкової образи, але, якщо після такого конфлікту одна людина почала свідомо повторювати такі образи щодо іншої й робить це навмисно, щоб принизити чи отримати те, чого прагне, то йдеться про насильство.

 Кожного року більше 1 000 000 людей в Україні страждають від різних форм насильства у своїх родинах. 

Перегляньмо відео про домашнє насильство :

Психологічне насильство на відміну від фізичного люди помічають значно пізніше, коли вже бачать його наслідки:пригнічення, емоційне вигорання, відсутність стресостійкості, замкнутість у собі, наявність страху чи уникнення контакту з якоюсь людиною. Іноді ми надто пізно помічаємо, що з людиною щось не так. Наслідками психологічного насильства може бути депресія чи навіть самогубство. Коли людина зазнала насильства, ви маєте знати, куди звернутися, або порадити їй звернутися до спеціальних закладів для жертв домашнього насильства, або зателефонувати до гарячої лінії з протидії домашньому насильства — 116 123. За будь-якого прояву насильства потрібно звертатися до поліції — 102. Наше суспільство недостатньо проінформоване про те, як діяти у випадку насильства. Тому дитина, коли бачить насильство з боку батьків і оточення, вважає, що така поведінка є правильною й може відтворювати її в дорослому віці. Це так званий феномен соціальної естафети — відтворення поведінки, яку людина засвоїла в дитинстві. Але, якщо людина розуміє наслідки насильницької поведінки, вона не буде її відтворювати. Наприклад, багато батьків вважає доцільним лупцювати дитину або тягати її за вуха. Такі ж методи покарання за погану поведінку можуть використовувати ці діти, коли дорослішають. У будь-якій ситуації потрібно першочергово думати, як захиститися, які можуть бути наслідки, якщо ти втрутишся в ситуацію, і як зробити її максимально безпечною для себе. Але також потрібно дотримуватися правильного алгоритму дій під час допомоги іншій людині. Фонд ООН має в пріоритеті поширення знань про домашнє насильство та як з ним чинити. В Україні вони відкривають притулки для захисту жінок (переважно) від домашнього насильства. Чи знаєте ви Марію Єфросініну? Це відома телеведуча, бізнес-вумен, яка дуже активно поширює інформацію про те, як протидіяти домашньому насильству та виявляти його, підтримує різні ініціативи, пов'язані з темою домашнього насильства, адже вважає цю проблему надважливою. Також турецький митець створив інсталяцію в Стамбулі , щоб показати важливість теми домашнього насильства. На одній з найбільших будівель він розташував 440 пар жіночого взуття. Саме стільки жінок стало жертвами домашнього насильства з боку чоловіків у Туреччині в 2018-му році. 

Інколи ми не помічаємо масштабів таких соціальних проблем Але якщо ви про них чули та знаєте як діяти, то це допоможе вам не потрапляти до ситуацій з проявом насильства. Отже, ми розібрали види насильства, їхні ознаки та наслідки. як зберегти себе, щоб не стати жертвою, і як діяти, якщо ви стали свідком насильства,а також, як реагувати та що робити, якщо у вашій сім’ї є прояви домашнього насильства.